Завалійки
Волочиський район, Хмельницька область

Історія села

Завалійки – село в Україні у Волочиському районі

Хмельницької області.

 Населення  становить  934 особи. Територія  населеного  пункту 432 га. Територія  сільської  ради 3325 га. Орган  місцевого самоврядування  – Завалійківська  сільська  рада. Відстань  від  сільської ради  до  автомагістралі  Теофіполь – Сатанів – Кам`янець – Подільський – 2,5 км. Відстань  до  районного  центру – 36 км.  Відстань  до  обласного  центру – 53 км.

      В населеному пункті функціонують фельдшерський пункт, загально-освітня школа  І-ІІІ ступенів, дитячий дошкільний заклад, клуб, дві бібліотеки, поштове відділення, православна церква, римо-католицька  церква, православний жіночий монастир.

       На  території сільської  ради  здійснюють  господарську  діяльність  сільськогосподарське  підприємство ТОВ «АФ «ОНІКС», фермерське  господарство, два  пункти  збору  молока у  населення, 8 магазинів (торгівля продуктами  харчування, предметами  першої  необхідності та товарами промгрупи).

      За  останні  роки  за рахунок  бюджетних  коштів, допомоги ТОВ «АФ «ОНІКС», благодійного фонду С.Лабазюка  «Ми поруч» побудовані та  введені в експлуатацію  внутрішні санвузли дитячого навчального закладу «Сонечко», побудована криниця, яка  обладнана  всім необхідним для подачі  води в санвузли ДНЗ «Сонечко». Розширено  ігровий майданчик  ДНЗ «Сонечко», який  дообладнано пісочницею, трьома новими ігоровими спорудами. Побудовано три автобусні  зупинки, добудована  веранда до приміщення  відділення  пошти, проведений ремонт приміщення сільської бібліотеки.

      Назва  села Завалійки  пішла  від слова  «вал». Перші  поселенці обкопали місце  проживання валом. З інших джерел – дослідження нашого земляка професійного топографа  Кобельника А.І. – назва Завалійки  походить  від прізвища Завалій, який в 15 столітті поселився на правому березі річки Бованець. Перша історична згадка про село зафіксовано в 1629 р. податковою службою Речі Посполитої. В 1762 році була збудована Свято-Михайлівська церква. В 1810 році в селі побудований костел на честь Провидіння Господнього.

       В 1838 році в селі побудована Земська школа з чотирьохлітнім  терміном  навчання.

       Спогади  про перші  колективні господарства  та розкуркулювання відносяться   до 1928 року.

       В липні 1941 року село  було  окуповано  німецько-фашиськими  військами. За час окупації на примусові роботи до Німеччини  було  вивезено  75 наших односельчан, 12 із них додому не повернулись. 23 березня 1944 року  село було звільнено. Під час звільнення  загинуло 38 бійців Радянської  Армії, які   захороненні в Братській Могилі.

В 1957 році на могилі був встановлений  монумент Воїна-Визволителя. Все  доросле  чоловіче  населення, за винятком інвалідів, було мобілізовано у Збройні Сили. З фронтів Великої Вітчизняної війни  не  повернулось 202 наших односельчанина, ще 15 загинули під час окупації. 45 жителів  села нагородженні орденами і медалями за доблесну працю в тилу. Наша  землячка Головата Н.Ф. так описала  в своєму вірші  жахіття  війни:

       Великимй  траур  охопив село,

       Як вихор  смерті  змив дітей  невинних,

       Фронт відійшов , від канонади ще гуло

       Село у вічність проводжало всіх загиблих.

      Весною 1944 року  на території села знову  почав  функціонувати колгосп (1944-1945 – колгосп ім.Політвідділу, 1945-1958 – колгосп ім. Молотова,1958 -1999 – колгосп «Україна»; 1999-2000 – КСП «Україна», 2000-2005 – СТОВ «Україна»),  відновилось  навчання в школі. Інтенсивний  соціально – економічний розвиток  населеного пункту почався з 1956 року. В селі  розпочалось будування добротного  житла, криниць. В 1960 році  село було радіофіковане, а ще через  півтора  року  –  електрифіковано.

       В 1965 році  центральна вулиця  була покрита камінним покриттям  аж до автотраси Теофіполь – Сатанів, побудовані  контора колгоспу, кузня, стельмашня, гаражі для автомашин  та сільськогосподарської техніки, тваринницькі ферми. В 70-х роках була побудована племінна ферма з 5 чотирьохрядних корівників та  Будинок  тваринника, значна  частина житлового сектору  забезпечена централізованим водопостачанням. В 1967 році побудовно приміщення нової школи. За доблесну працю 18  жителів села  були  нагороджені  орденами, трьом жителям присвоєно звання «Майстер Золоті Руки».

       В 1995 році  розпочалась газифікація  села і  до  2006 року село було газифіковано на 90 %.  В цей же  період побудовано 2 чотирьохквартирних житлових  будинки. Доречно  привести рядки із вірша  поетеси Коберник Д.С.:

       Україно моя!   Ти  чарівна  у росяних  ранках

       Де  калина цвіте, де  вишневі квітують  сади.

       Оберегом стоїш у своїх  вишиванках,

       Як до храму, бажаю прибути сюди.

       Занепад  сільськогосподарського  виробництва розпочався з середини 1990 років. На початок 2000 року на території  сільської ради  повністю  ліквідовані   молочна галузь,  вирощування та відгодівля великої рогатої худоби, свиней, овець, птиці.

       З 2003 року  на території  сільської  ради  вирощуванням зернових культур займається ТОВ «АФ «ОНІКС», орендуючи землі сільськогосподарського призначення.

      В селі  побудований та діє  жіночий монастир на честь ікони  Божої Матері «Живоносне Джерело», який відомий далеко за межами  району, області. В монастир та до джерела, на якому  побудована капличка, щонеділі  прибувають паломники. При монастирі функціонує музей, в якому  зібрано  чимало  цікавих  експонатів.